полюс —
-а, ч. 1》 Один із крайніх пунктів, протилежних один одному; найвища точка, межа. 2》 Точка перетину уявної осі обертання Землі з її поверхнею. || Місцевість, яка прилягає до цієї точки.
Великий тлумачний словник сучасної мови
полюс —
Бігун, овісся
Словник чужослів Павло Штепа
полюс —
по́люс іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
полюс —
ПО́ЛЮС, а, ч. 1. Точка перетину уявної осі обертання Землі з її поверхнею. За формою Земля є куля, помітно сплющена біля полюсів (з наук.-попул. літ.); Над царством льодів через полюс Північний Мій шлях простелявся – далекий, незвичний (С.
Словник української мови у 20 томах
полюс —
по́люс (лат. polus, від грец. πόλος, букв. – вісь) 1. Один з крайніх пунктів, протилежних один одному; найвища точка, межа, границя. 2. Точка перетину осі обертання Землі з її поверхнею (П. географічний).
Словник іншомовних слів Мельничука
полюс —
ПО́ЛЮС (точка перетину уявної осі обертання Землі з її поверхнею), БІГУ́Н. Підводному човнові ніякі айсберги не страшні! Пірнув під кригу і по компасу — до самісінького полюса! (О.
Словник синонімів української мови
полюс —
ПО́ЛЮС, а, ч. 1. Точка перетину уявної осі обертання Землі з її поверхнею. За формою Земля є куля, помітно сплющена біля полюсів (Про вулкани.., 1955, 32); Над царством льодів через полюс Північний Мій шлях простелявся — далекий, незвичний (С. Ол., Гумор.
Словник української мови в 11 томах