чаруючий

зап., який чарує, здатний зачарувати, повен чарів, ЧАРІВЛИВИЙ, (як міра вияву) неземний, небесний, фр. спокусливий, принадний

Значення в інших словниках

1. чаруючий — [чаруйучией] м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і  Орфоепічний словник української мови
2. чаруючий — ЧАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Сповнений чарів (у 3 знач.); чарівний (у 2 знач.). Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі (Леся Українка); Рухи її легкі і плавні, крізь дитячу незграбність їх вже пробивається та чаруюча грація...  Словник української мови у 20 томах
3. чаруючий — чару́ючий 1 дієприкметник від: чарува́ти чару́ючий 2 прикметник чарівний  Орфографічний словник української мови
4. чаруючий — -а, -е. 1》 рідко. Дієприкм. акт. теп. ч. до чарувати. 2》 у знач. прикм. Сповнений чарів (у 3 знач.); чарівний (у 2 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. чаруючий — ЧАРУ́ЮЧИЙ, а, е. 1. рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до чарува́ти. 2. у знач. прикм. Сповнений чарів (у 3 знач.); чарівний (у 2 знач.). Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах