чаруючий
ЧАРУ́ЮЧИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до чарува́ти.
2. у знач. прикм. Сповнений чарів (у 3 знач.); чарівний (у 2 знач.).
Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі (Л. Укр., І, 1951, 180);
Рухи її легкі і плавні, крізь дитячу незграбність їх вже пробивається та чаруюча грація, яка так і милує око (Кол., Терен., 1959, 311);
Читав «На воді». Яка це гарна, чаруюча річ, скільки в ній поезії (Коцюб., III, 1956, 174).
Словник української мови (СУМ-11)