дивний —
-а, -е. 1》 Який викликає подив. || Незвичайний якими-небудь якостями; чудний, незрозумілий. || Який не має подібних собі; рідкісний, кумедний. 2》 Дуже гарний; чудовий, чарівний.
Великий тлумачний словник сучасної мови
дивний —
вели́ким (ди́вним) ди́вом, зі сл. дивува́тися. Дуже, надто. Ускочивши в хату, він (Попенко) мав щось сказати Жукові — і великим дивом дивувався, як почув, що Жука вже немає і не буде (Панас Мирний); Бенедьо сидів в куті на своїм петеку і дивувався дивним дивом, що се мало значитися (І. Франко).
Фразеологічний словник української мови
дивний —
ГА́РНИЙ (про людину, її риси — який відзначається красою), КРАСИ́ВИЙ, ВРОДЛИ́ВИЙ (УРОДЛИ́ВИЙ), ХОРО́ШИЙ, СЛА́ВНИЙ, ЛА́ДНИЙ, ДОЛА́ДНИЙ, КРА́СНИЙ (КРА́СЕН) фольк., ГО́ЖИЙ (ГОЖ) фольк., ПРИГО́ЖИЙ фольк., ЛО́ВКИЙ розм., КРАСОВИ́ТИЙ розм., БЛАГОЛІ́ПНИЙ книжн.
Словник синонімів української мови
дивний —
Ди́вний, -на, -не
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
дивний —
ДИ́ВНИЙ, е, е. 1. Який викликає подив. Та й сон же, сон, напричуд [напрочуд] дивний, мені приснився (Шевч., І, 1951, 240); — Що ж тут дивного?...
Словник української мови в 11 томах