Значення в інших словниках
-
бідаха —
біда́ха іменник чоловічого або жіночого роду, істота рідко
Орфографічний словник української мови
-
бідаха —
бідага, -и, ч. і ж. Той, хто зазнав або зазнає якоїсь біди, кривди, прикрості; бідолаха.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
бідаха —
БІДА́ХА, рідко БІДА́ГА, и, ч. і ж. Той, хто зазнає́ або зазнав якоїсь біди, кривди, прикрості; бідолаха. Прийшлось бідасі пропадать (Є. Гребінка); Оце ж копиль пером крутили, Покіль бідаху засудили (П.
Словник української мови у 20 томах
-
бідаха —
Біда́ха, -хи, -сі; -да́хи, -да́х (сп. р.)
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
бідаха —
БІДА́ХА, рідко БІДА́ГА, и, ч. і ж. Той, хто зазнає або зазнав якоїсь біди, кривди, прикрості; бідолаха. Прийшлось бідасі пропадать (Греб.
Словник української мови в 11 томах
-
бідаха —
Бідаха, -хи об. Бѣдняга, бѣдняжка, горемыка. Г. Барв. 76. І гостя (цапа) в трития в кошару мусять гнать. Прийшлось бідасі пропадать. Греб. ум. бідашка, бідашечка. Шух. І. 198. ЕЗ. V. 145.
Словник української мови Грінченка