бідаха
БІДА́ХА, рідко БІДА́ГА, и, ч. і ж.
Той, хто зазнає́ або зазнав якоїсь біди, кривди, прикрості; бідолаха.
Прийшлось бідасі пропадать (Є. Гребінка);
Оце ж копиль пером крутили, Покіль бідаху засудили (П. Куліш);
[Кирило:] Пізнав [Харко], бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав – та пізно вже... (Панас Мирний);
До пана спершу прилетів гонець, А там і бранця привезли, бідаху, Що тріпотався од дурного страху (М. Рильський);
З кам'яної сходинки якийсь бідаха підсакою .. намарне прагнув спіймати рибину (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)