вайло —
вайло́ іменник чоловічого роду, істота розм.
Орфографічний словник української мови
вайло —
Ва́йло, ва́йльо, виг. Ого! -Але подиви ся лишень на ту красуню, що онде йде. Чи то на ній станика нема, чи що се за чудасія? — Агій на тебе! Се вона так декольтована. — Вато!.. — Та не кричи, бо тебе ще напудить ся ота панна онде... (Галіп, 97) // бук.
Українська літературна мова на Буковині
вайло —
-а, ч. і ж., розм. Неповоротка, незграбна людина; тюхтій.
Великий тлумачний словник сучасної мови
вайло —
ВАЙЛО́, а́, ч. і с., розм. Неповоротка, незграбна людина; тюхтій. Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить! (О.
Словник української мови у 20 томах
вайло —
ВАЙЛО́ розм. (перев. зневажлива й лайлива назва неповороткої, незграбної людини), ТЮХТІ́Й, НЕЗГРА́БА, ЛА́НТУХ, ТЮЛЕ́НЬ, ВЕДМІ́ДЬ, БУРМИ́ЛО, МАМУ́ЛА, БАМБУ́ЛА, ОДОРО́БЛО (ОДОРО́БАЛО) (ДОРО́БАЛО) (ДОРО́БЛО), КЕ́НДЮХ, ОПУ́ДАЛО, ГЕВА́Л, ГЕРГЕ́ПА діал.
Словник синонімів української мови
вайло —
ВАЙЛО́, а́, ч. і ж., розм. Неповоротка, незграбна людина; тюхтій. Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить! (Гончар, III, 1959, 188); // зневажл., лайл.
Словник української мови в 11 томах