верховик —
верхови́к іменник чоловічого роду, істота вершник діал.
Орфографічний словник української мови
верховик —
-а, ч., діал. Верховий вітер.
Великий тлумачний словник сучасної мови
верховик —
ВЕРХОВИ́К, а́, ч. 1. діал. Вершник. По іподрому на шаленій швидкості промчався верховик (із журн.). 2. розм. Верховий вітер. Перші тривалі верховики бувають на Байкалі в середині серпня (з газ.). 3. іст. Козак із Верхнього Дону.
Словник української мови у 20 томах
верховик —
ВЕ́РШНИК (людина, що їде верхи на коні), ВЕРХІВЕ́ЦЬ, ЇЗДЕ́ЦЬ, НАЇ́ЗНИК, ВЕРХОВИ́Й, КІ́ННИЙ рідко, ВЕ́РХІВЕНЬ рідко, ВЕ́РШЕНЬ рідко, КОМО́ННИК заст., ВЕРХОВИ́К діал., ЇЗДУ́Н діал.; ДЖИГІ́Т (умілий і вправний їздець); КІННО́ТНИК, КАВАЛЕРИ́СТ, КІ́ННИК розм.
Словник синонімів української мови
верховик —
ВЕРХОВИ́К, а́, ч., діал. Вершник.
Словник української мови в 11 томах
верховик —
Верховик, -ка м. 1) Сѣверный вѣтеръ. 2) Всадникъ, верховой. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.
Словник української мови Грінченка