Значення в інших словниках
-
вотчина —
во́тчина іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
-
вотчина —
Дідівщина
Словник чужослів Павло Штепа
-
вотчина —
-и, ж. У давній Русі, а згодом у Російській державі до 18 ст. – феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
вотчина —
ВО́ТЧИНА, и, ж. 1. іст. У Давній Русі, а згодом в Україні й у Російській державі до XVIII ст. – феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо. Всеволод опинився в Курську, у вотчині свого брата Святослава (П.
Словник української мови у 20 томах
-
вотчина —
Форма феодальної земельної власності; в. можна було передавати у спадок, міняти, продавати тощо; перші відомості про княжі в. у Київській Русі належать до X ст., боярські та монастирські — до XI-XII ст.; вотчинне право зафіксоване в Руській правді;...
Універсальний словник-енциклопедія
-
вотчина —
ВО́ТЧИНА, и, ж. У давній Русі, а згодом у Російській державі до XVIII ст. — феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо. Про себе розказував, що він є поміщик, що у нього вотчина (Кв.-Осн.
Словник української мови в 11 томах