вотчина
ВО́ТЧИНА, и, ж. У давній Русі, а згодом у Російській державі до XVIII ст. — феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо.
Про себе розказував, що він є поміщик, що у нього вотчина (Кв.-Осн., II, 1956,328);
Землі, що належали феодалам на правах цілковитої власності, називались вотчинами (Іст. СРСР, І, 1956, 92);
*Образно. [Горський:] Ярошенко перетворив редакцію на свою вотчину (Лев., Нові п’єси, 1956, 20).
Словник української мови (СУМ-11)