вотчина

ВО́ТЧИНА, и, ж. У давній Русі, а згодом у Російській державі до XVIII ст. — феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо.

Про себе розказував, що він є поміщик, що у нього вотчина (Кв.-Осн., II, 1956,328);

Землі, що належали феодалам на правах цілковитої власності, називались вотчинами (Іст. СРСР, І, 1956, 92);

*Образно. [Горський:] Ярошенко перетворив редакцію на свою вотчину (Лев., Нові п’єси, 1956, 20).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вотчина — во́тчина іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. вотчина — Дідівщина Словник чужослів Павло Штепа
  3. вотчина — -и, ж. У давній Русі, а згодом у Російській державі до 18 ст. – феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вотчина — ВО́ТЧИНА, и, ж. 1. іст. У Давній Русі, а згодом в Україні й у Російській державі до XVIII ст. – феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо. Всеволод опинився в Курську, у вотчині свого брата Святослава (П. Словник української мови у 20 томах
  5. вотчина — див. батьківщина Словник синонімів Вусика
  6. вотчина — Форма феодальної земельної власності; в. можна було передавати у спадок, міняти, продавати тощо; перші відомості про княжі в. у Київській Русі належать до X ст., боярські та монастирські — до XI-XII ст.; вотчинне право зафіксоване в Руській правді;... Універсальний словник-енциклопедія