вотчина
ВО́ТЧИНА, и, ж.
1. іст. У Давній Русі, а згодом в Україні й у Російській державі до XVIII ст. – феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо.
Всеволод опинився в Курську, у вотчині свого брата Святослава (П. Загребельний);
Наше щастя, проше [прошу] пана, що повстанські загони діють зосібно, кожний у своїй вотчині і тримаються своїх сіл, як воша кожуха (В. Чемерис);
Учора вночі, рятуючись від неминучого бунту, Чеслав залишив столицю і на чолі невеликого війська з вірних йому краян відбув на південний схід – до Вишиграда, своєї вотчини (О. Авраменко).
2. перен. Територія або установа, в якій існує чиясь безконтрольна влада.
[Горський:] Ярошенко перетворив редакцію на свою вотчину (О. Левада);
На державному підприємстві почувається [Кирило Єгорович Сотник] як у себе дома, у власній вотчині (М. Циба).
Значення в інших словниках
- вотчина — во́тчина іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- вотчина — Дідівщина Словник чужослів Павло Штепа
- вотчина — -и, ж. У давній Русі, а згодом у Російській державі до 18 ст. – феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вотчина — див. батьківщина Словник синонімів Вусика
- вотчина — Форма феодальної земельної власності; в. можна було передавати у спадок, міняти, продавати тощо; перші відомості про княжі в. у Київській Русі належать до X ст., боярські та монастирські — до XI-XII ст.; вотчинне право зафіксоване в Руській правді;... Універсальний словник-енциклопедія
- вотчина — ВО́ТЧИНА, и, ж. У давній Русі, а згодом у Російській державі до XVIII ст. — феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо. Про себе розказував, що він є поміщик, що у нього вотчина (Кв.-Осн. Словник української мови в 11 томах