Словник синонімів Вусика

отрута

Блекота, даннє, дання, дурман, дурман-зілля, дурман-трава, дурноп'ян, зіллє, зілля, їд, їдь, мухомор, отрута-зілля, отрутохімікат, отруя, трійло, трута, трута-зілля, трутизна і трутизна, трутина, трутівка, трутка, цикута, ядуха

Фразеологічні синоніми: зміїна отрута; смертельна отрута

Словник синонімів української мови Вусика

Значення в інших словниках

  1. отрута — (шкідлива для організму речовина) трутизна, трунок, діал. яд.  Словник синонімів Полюги
  2. отрута — отру́та іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
  3. отрута — Трутизна, трута, трутина, г. отруя, трійло, трійка, д. їдь, поет. отрій, (в напої) дання, давання; (рослинна) трута-зілля, жм. зілля; (з віхи) цикута; (мікробів) прв. мн. токсини, од. токсин; ФР. спокуса; П. злість, ненависть.  Словник синонімів Караванського
  4. отрута — -и, ж. 1》 Хімічна сполука або суміш речовин, вплив невеликої кількості якої на живу істоту суттєво порушує її функціонування аж до повного припинення життєвої діяльності. || Речовина, здатна викликати отруєння живого організму.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. отрута — ОТРУ́ТА, и, ж. 1. Речовина, здатна викликати отруєння живого організму. Замфір бачив, як возили на Прут важкі залізні бочки. – Отрута, отрута, – шептали молдувани (М. Коцюбинський); Патер спустив додолу очі, приховуючи радість: отрута почала впливати (З.  Словник української мови у 20 томах
  6. отрута — Вода, що скоро пробігає, отрути не лишає. Скоро протікаюча вода не має нагоди й часу осідати. І найсолодший поцілунок може бути затроєннй. Може за ним критися підступ. Може бути зрадливий.  Приповідки або українсько-народня філософія
  7. отрута — ОТРУ́ТА (речовина, здатна викликати отруєння), ТРУ́НОК, ТРУТИ́ЗНА фольк., ТРУ́ТА фольк., ТРУТИ́НА́ фольк., ТРУТІ́ВКА фольк., ТРІ́ЙЛО діал., ОТРУ́Я діал., ОТРІ́Й діал., ЯД, ЇДЬ діал.; ДАННЯ́ етн. заст. (дана з напоєм або стравою).  Словник синонімів української мови
  8. отрута — Отру́та, -ти, -ті; отру́ти, отру́т  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. отрута — ОТРУ́ТА, и, ж. 1. Речовина, здатна викликати отруєння живого організму. Замфір бачив, як возили на Прут важкі залізні бочки. — Отрута, отрута, — шептали молдувани (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
  10. отрута — Отрута, -ти ж. Отрава, ядъ. Мет. 90. 88. Хоч у губу візьміть: може з отрутою даєте. Ном. № 11559. Ом. Отрутонька. Чуб. V. 879.  Словник української мови Грінченка