отрута

ОТРУ́ТА, и, ж.

1. Речовина, здатна викликати отруєння живого організму.

Замфір бачив, як возили на Прут важкі залізні бочки. — Отрута, отрута, — шептали молдувани (Коцюб., І, 1955, 215);

Патер спустив додолу очі, приховуючи радість: отрута почала впливати (Тулуб, Людолови, І, 1957, 148);

Бджолина отрута давно вже використовується в медицині для лікування багатьох хвороб (Наука.., 10, 1968, 36);

*Образно. Всіх зчарувало воно [щастя] навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце і починало горіти (Л. Укр., III, 1952, 550);

*У порівн. Вже якось до цього й прижилось горе, не таким здавалось, як першого року, а це знову скаламутило всю душу, отрутою поповзло в кожний закуток, де є жива кров (Стельмах, II, 1962, 300);

// перен. Те, що нестримно вабить до себе.

[Зінька:] Ох, Романе! отруто ж ти моя!.. ..Не зможу ж, не зможу відірвати тебе від серця!.. (Кроп., II, 1958, 59);

От досі жаль, що я в окуліровці Був учнем, недбайливим і тупим… Але признаюся: в малій головці Уже тоді жила отрута рим! (Рильський, І, 1956, 177);

// перен. Те, що згубно впливає на кого-, що-небудь, морально розкладає, розбещує когось.

Мільйони екземплярів буржуазних газет розносять отруту обману всюди (Ленін, 32, 1973, 327);

Софія читала і впивала в себе тонку отруту заздрощів та гіркого жалю (Л. Укр., III, 1952, 528);

Не поможе і отрута хитрої неправди у брехливім лютім вої із-за океану (Гонч., Вибр., 1959, 325).

2. перен. Злість, ненависть.

— Походжай, доню, та насіннячко лузай! — промовила Прокоповичка ласкаво, але з отрутою в словах (Н.-Лев., III, 1956, 64);

Хоч тряслися руки старого писаки, хоч бризкало перо, одначе з-під його отрута на папері зосталася (Мирний, І, 1949, 386).

Значення в інших словниках

1. отрута — (шкідлива для організму речовина) трутизна, трунок, діал. яд.  Словник синонімів Полюги
2. отрута — отру́та іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. отрута — Трутизна, трута, трутина, г. отруя, трійло, трійка, д. їдь, поет. отрій, (в напої) дання, давання; (рослинна) трута-зілля, жм. зілля; (з віхи) цикута; (мікробів) прв. мн. токсини, од. токсин; ФР. спокуса; П. злість, ненависть.  Словник синонімів Караванського
4. отрута — Блекота, даннє, дання, дурман, дурман-зілля, дурман-трава, дурноп'ян, зіллє, зілля, їд, їдь, мухомор, отрута-зілля, отрутохімікат, отруя, трійло, трута, трута-зілля, трутизна і трутизна, трутина, трутівка, трутка, цикута, ядуха Фразеологічні синоніми: зміїна отрута; смертельна отрута  Словник синонімів Вусика
5. отрута — -и, ж. 1》 Хімічна сполука або суміш речовин, вплив невеликої кількості якої на живу істоту суттєво порушує її функціонування аж до повного припинення життєвої діяльності. || Речовина, здатна викликати отруєння живого організму.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. отрута — ОТРУ́ТА, и, ж. 1. Речовина, здатна викликати отруєння живого організму. Замфір бачив, як возили на Прут важкі залізні бочки. – Отрута, отрута, – шептали молдувани (М. Коцюбинський); Патер спустив додолу очі, приховуючи радість: отрута почала впливати (З.  Словник української мови у 20 томах
7. отрута — Вода, що скоро пробігає, отрути не лишає. Скоро протікаюча вода не має нагоди й часу осідати. І найсолодший поцілунок може бути затроєннй. Може за ним критися підступ. Може бути зрадливий.  Приповідки або українсько-народня філософія
8. отрута — ОТРУ́ТА (речовина, здатна викликати отруєння), ТРУ́НОК, ТРУТИ́ЗНА фольк., ТРУ́ТА фольк., ТРУТИ́НА́ фольк., ТРУТІ́ВКА фольк., ТРІ́ЙЛО діал., ОТРУ́Я діал., ОТРІ́Й діал., ЯД, ЇДЬ діал.; ДАННЯ́ етн. заст. (дана з напоєм або стравою).  Словник синонімів української мови
9. отрута — Отру́та, -ти, -ті; отру́ти, отру́т  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. отрута — Отрута, -ти ж. Отрава, ядъ. Мет. 90. 88. Хоч у губу візьміть: може з отрутою даєте. Ном. № 11559. Ом. Отрутонька. Чуб. V. 879.  Словник української мови Грінченка