отрута —
-и, ж. 1》 Хімічна сполука або суміш речовин, вплив невеликої кількості якої на живу істоту суттєво порушує її функціонування аж до повного припинення життєвої діяльності. || Речовина, здатна викликати отруєння живого організму.
Великий тлумачний словник сучасної мови
отрута —
ОТРУ́ТА, и, ж. 1. Речовина, здатна викликати отруєння живого організму. Замфір бачив, як возили на Прут важкі залізні бочки. – Отрута, отрута, – шептали молдувани (М. Коцюбинський); Патер спустив додолу очі, приховуючи радість: отрута почала впливати (З.
Словник української мови у 20 томах
отрута —
Вода, що скоро пробігає, отрути не лишає. Скоро протікаюча вода не має нагоди й часу осідати. І найсолодший поцілунок може бути затроєннй. Може за ним критися підступ. Може бути зрадливий.
Приповідки або українсько-народня філософія
отрута —
ОТРУ́ТА (речовина, здатна викликати отруєння), ТРУ́НОК, ТРУТИ́ЗНА фольк., ТРУ́ТА фольк., ТРУТИ́НА́ фольк., ТРУТІ́ВКА фольк., ТРІ́ЙЛО діал., ОТРУ́Я діал., ОТРІ́Й діал., ЯД, ЇДЬ діал.; ДАННЯ́ етн. заст. (дана з напоєм або стравою).
Словник синонімів української мови
отрута —
ОТРУ́ТА, и, ж. 1. Речовина, здатна викликати отруєння живого організму. Замфір бачив, як возили на Прут важкі залізні бочки. — Отрута, отрута, — шептали молдувани (Коцюб.
Словник української мови в 11 томах
отрута —
Отрута, -ти ж. Отрава, ядъ. Мет. 90. 88. Хоч у губу візьміть: може з отрутою даєте. Ном. № 11559. Ом. Отрутонька. Чуб. V. 879.
Словник української мови Грінченка