Ренесанс
Період у розвитку європ. культури, що тривав у Італії з кінця XIII до поч. XVI ст., у Зх. та Центр. Європі — з XV до кінця XVI ст.; характерний боротьбою за першість між світською та духовною, королівською та папською владою, зростанням значення місцевого, національного фактора; гол. риси: посилення гуманістичних і світських тенденцій (гол. напрямок думки — гуманізм, гол. релігійний рух — Реформація), творче звернення до традицій античності (зацікавлення класичними мовами та літературою, оновлення філософських напрямків платонізму й арістотелізму), тенденції математизувати природничі науки, зростання значення експерименту (Ф. Бекон, Ґ. Ґалілей, М. Коперник), соціальні (Т. Мор, Т. Кампанелла) та політичні (Н. Макіавеллі) теорії. У літературі — ідеї гуманізму, стилістичний ідеал, орієнтований на чистоту та зрозумілість мови, розквіт лірики (пісні, релігійні гімни, філософські елегії), лицарської епіки, пасторального роману, новелістики, дидактичної літератури (т.зв. дзеркала, діалоги, трактати), драми; розвиток літератури національними мовами; гол. представники: Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Еразм Роттердамський, М.Е. де Монтень, Ф. Рабле, П. де Ронсар, М. Сервантес. У музиці розвиток вокальної поліфонії (меса, мотет — Дж.П. да Палестріна, О. ді Лассо); зародження самостійної інструментальної музики; школи: фламандська (Ж. де Пре), рим., венеціанська. У мистецтві орієнтація на гармонію та простоту, звернення до природи; розвиток теорії мистецтва (Дж. Вазарі), урбаністики (ідеальні міста); у малярстві — перспектива; гол. представники: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Б. Челліні, С. Боттічеллі, Донателло, А. Палладіо, А. Дюрер, Г. Гольбайн (мол.), П. Брейгель.