го

Інтелектуальна гра на дошці для 2 осіб, походить від старовинної китайської гри, що виникла 4 тис. років тому, вважається національною японською грою (основні принципи визначені бл. VIII ст. в Японії); мета — захопити своїми фішками якомога більшу територію на дошці.

Значення в інших словниках

1. го — Його [I]  Словник з творів Івана Франка
2. го — го 1 вигук незмінювана словникова одиниця го 2 іменник середнього роду гра  Орфографічний словник української мови
3. го — невідм., с. 1》 Японська настільна гра для двох осіб 180 білими і 180 чорними фішками на полі з 19 вертикальними і 19 горизонтальними лініями. 2》 Міра ємності, що дорівнює 0,18 літра.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. го — ГО¹, виг. Оклик, що вживається при бажанні привернути чию-небудь увагу. – Го! Я знаю, ви любите коників! (Марко Вовчок); – Го, Мар'яне, що я ниньки бачу!? .. І ти вже махаєш косою аби день до вечора (М. Стельмах). ГО², невідм.  Словник української мови у 20 томах
5. го — Його  Словник застарілих та маловживаних слів
6. го — ГО, виг. Оклик, що вживається при бажанні привернути чию-небудь увагу. — Го! Я знаю, ви любите коників! (Вовчок, І, 1955, 385); — Го, го, го, аж так тонко співаєш! — скрикнув.. пан Субота (Фр., VIII, 1952, 90).  Словник української мови в 11 томах
7. го — Го! I меж. Употребляется въ видѣ го-го-го! или го-гов! для оклика. --------------- Го II мѣст. сокращенная форма вмѣсто його. Правоб. І калачем го не звабить. Ном. № 5097.  Словник української мови Грінченка