го
ГО¹, виг.
Оклик, що вживається при бажанні привернути чию-небудь увагу.
– Го! Я знаю, ви любите коників! (Марко Вовчок);
– Го, Мар'яне, що я ниньки бачу!? .. І ти вже махаєш косою аби день до вечора (М. Стельмах).
ГО², невідм., с.
Настільна гра для двох партнерів, що виникла в Китаї більше двох тисяч років тому.
Вважається, що в стратегічному плані го складніше за шахи (з наук.-попул. літ.);
Гравці в го грають чорними й білими фішками на дошці з перехрещеними горизонтальними й вертикальними лініями (з наук.-попул. літ.);
Професійно в го грають кілька тисяч гравців, організованих у професійні ліги, які існують в Японії, Китаї, Південній Кореї та на Тайвані (з наук.-попул. літ.);
Го вважають найдавнішою інтелектуальною настільною грою (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)