опир

Дух мерця, зазвичай самогубця, повішеного або втопленика, який, згідно з укр. народними віруваннями, повертається вночі до живих і висмоктує кров із сплячих, передусім дітей; розрізняють живих і мертвих о., живі відрізняються від звичайних людей фізичними ознаками (шість пальців на руках і ногах, яскравий рум'янець навіть після смерті); переважно о. набирають людської подоби, інколи вигляду дивовижних тварин, і нападають стадом на село; за повір'ям, мертвого о. можна знешкодити, розкопавши його могилу і проколовши о. груди осиковим колом або насипавши маку в могилу, живого о. можна знищити таким же колом і закопати живцем або спалити.

Значення в інших словниках

1. опир — Опи́р: — упир, вампір [48]  Словник з творів Івана Франка
2. опир — опи́р іменник чоловічого роду, істота упир діал.  Орфографічний словник української мови
3. опир — -я, ч., діал. Упир.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. опир — ОПИ́Р, я́, ч., діал. Упир. Я вже зроду такий удався, що ніколи не вірив ні в жадні відьми, ні в чарівниці, ні в опирі (Л. Мартович); Зловорожими, небезпечними, “непростими” вважалися [на Гуцульщині] упирі (“опир”, “упирак”), відьми, вовкулаки (з наук. літ.).  Словник української мови у 20 томах
5. опир — ОПИ́Р, я́, ч., діал. Упир. Я вже зроду такий удався, що ніколи не вірив ні в жадні відьми, ні в чарівниці, ні в опирі (Март., Тв., 1954, 48).  Словник української мови в 11 томах