опир

ОПИ́Р, я́, ч., діал.

Упир.

Я вже зроду такий удався, що ніколи не вірив ні в жадні відьми, ні в чарівниці, ні в опирі (Л. Мартович);

Зловорожими, небезпечними, “непростими” вважалися [на Гуцульщині] упирі (“опир”, “упирак”), відьми, вовкулаки (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. опир — Опи́р: — упир, вампір [48]  Словник з творів Івана Франка
2. опир — опи́р іменник чоловічого роду, істота упир діал.  Орфографічний словник української мови
3. опир — -я, ч., діал. Упир.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. опир — Дух мерця, зазвичай самогубця, повішеного або втопленика, який, згідно з укр. народними віруваннями, повертається вночі до живих і висмоктує кров із сплячих, передусім дітей; розрізняють живих і мертвих...  Універсальний словник-енциклопедія
5. опир — ОПИ́Р, я́, ч., діал. Упир. Я вже зроду такий удався, що ніколи не вірив ні в жадні відьми, ні в чарівниці, ні в опирі (Март., Тв., 1954, 48).  Словник української мови в 11 томах