баранта
бара́нта
I -и, ж.
У карному праві – самоправне захоплення майна виключно з метою примусити власника речей або його родичів відшкодувати завдану винному образу або нанесений йому майновий збиток.
II -и, ж., діал.
Отара овець.
Великий тлумачний словник сучасної української мови