бурувати

бурува́ти

-ує, недок., рідко.

Шумно клекотати; бурлити.

Значення в інших словниках

1. бурувати — бурува́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. бурувати — БУРУВА́ТИ, у́є, недок. Шумно клекотати; вирувати. Де по весні вода бурує, там буде яма (Сл. Гр.); * Образно. Крик перекидався з вулиці на вулицю, і за якийсь час бурувало вже все містечко (П. Панч); Все навкруги бурувало життям і щастям (О. Гончар).  Словник української мови у 20 томах
3. бурувати — ВИРУВА́ТИ (про воду, течію тощо — утворювати вир, коловерть), КЛЕКОТА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ, КРУТИ́ТИ, КРУТИ́ТИСЯ, КИПІ́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУРЛИ́ТИ, ШУМУВА́ТИ, ГРА́ТИ, СТУГОНІ́ТИ, БУРУВА́ТИ рідше, БУРУ́НИТИ рідше, БУРУ́НИТИСЯ рідше...  Словник синонімів української мови
4. бурувати — БУРУВА́ТИ, у́є, недок., рідко. Шумно клекотати; бурлити. Де по весні води бурує, там буде яма (Сл. Гр.); *Образно. Крик перекидався з вулиці на вулицю, і за якийсь час бурувало вж’з все містечко (Панч, Гомон. Україна, 1954, 165); Все навкруги бурувало життям і щастям (Гончар, III, 1959, 73).  Словник української мови в 11 томах
5. бурувати — Бурува́ти, -ру́ю, -єш гл. Бурлить. Де ую весні вода бурує, там буде яма. Міусск. окр. Переносно о человѣкѣ: бурлить, бушевать. Прийде та ще й бурує, а що знайде в коморі, — у шинок забере. Г. Барв. 292.  Словник української мови Грінченка