вирікати

виріка́ти

-аю, -аєш, недок., виректи, -ечу, -ечеш; мин. ч. вирік, вирекла, вирекло; док., заст.

Те саме, що виголошувати.

|| ірон.

Значення в інших словниках

1. вирікати — виріка́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. вирікати — ВИРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РЕКТИ, ечу, ечеш; мин. ч. ви́рік, рекла, ло; наказ. сп. ви́речи; док., заст., книжн. Те саме, що виголо́шувати. – Мир дому цьому й живущим в йому [ньому]!...  Словник української мови у 20 томах
3. вирікати — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
4. вирікати — Виріка́ти, -ріка́ю, -ріка́єш; ви́ректи, -речу, -речеш; ви́рік, ви́рекла, -рекли  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. вирікати — ВИРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РЕКТИ, ечу, ечеш; мин. ч. ви́рік, ви́рекла, ло; док., заст. Те саме, що виголо́шувати. Не раз ви конали в в’язницях брудних, Свій суд беззаконний над вами Катюги-судді вирікали...  Словник української мови в 11 томах
6. вирікати — Вирікати, -каю, -єш сов. в. виректи, -речу, -чеш, гл. Произносить, произнести, сказать. То ж не один хто сказав — громада вирекла. Ном. № 10744. Чи оддаси за мене Настусю? А Губрій.... вирік: «Віддам». Г. Барв. 461.  Словник української мови Грінченка