вирікати
ВИРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РЕКТИ, ечу, ечеш; мин. ч. ви́рік, ви́рекла, ло; док., заст. Те саме, що виголо́шувати.
Не раз ви конали в в’язницях брудних, Свій суд беззаконний над вами Катюги-судді вирікали, і ви На смерть волочили кайдани (Пісні та романси.., II, 1956, 280);
То ж не один хто сказав — громада вирекла (Номис, 1874, № 10744);
// ірон.
Зрештою, хто ця дівчина для нього і за яким правом ввійшла вона сюди читати йому мораль і вирікати істини (Рибак, Час.., 1960, 472).
Словник української мови (СУМ-11)