головництво

голо́вництво

-а, с.

1》 У Давній Русі – грошовий викуп, що його сплачує убивця (головник) родичам вбитого.

2》 діал. Кримінальний злочин; кримінальщина.

Значення в інших словниках

1. головництво — голо́вництво іменник середнього роду діал.  Орфографічний словник української мови
2. головництво — ГОЛО́ВНИЦТВО, а, с., зах. Кримінальний злочин. Від тої годиноньки, як головництво сталося, вона без ума (Ю. Федькович); – Люди, опам'ятайте мене, божевільну, бо ще головництво нароблю (П. Козланюк); Вепрові шкода стало Веселого Долу, і він пішов на головництво – укоротив віку Жаданові (Д. Міщенко).  Словник української мови у 20 томах
3. головництво — ЗЛО́ЧИН (суспільно небезпечна дія, що чинить, заподіює зло людям), ЗЛОЧИ́НСТВО, ЗЛОДІЯ́ННЯ книжн., ПЕРЕ́СТУП заст.; КРИМІНА́Л розм., КРИМІНА́ЛЬЩИНА розм., ГОЛО́ВНИЦТВО діал. (карний злочин). — Нема в злочині геройства. Є тільки сором і ганьба (О.  Словник синонімів української мови
4. головництво — ГОЛО́ВНИЦТВО, а, с., діал. Кримінальний злочин; кримінальщина. Від тої годиноньки, як головництво сталося, вона без ума (Федьк., Буковина, 1950, 93); — Люди, опам’ятайте мене, божевільну, бо ще головництво нароблю (Козл., Ю. Крук, 1957, 75).  Словник української мови в 11 томах
5. головництво — Головництво, -ва с. Уголовное преступленіе, уголовщина, убійство. Шух. І. 33. Від тої годиноньки, як головництво сталося, вона без ума. Федьк.  Словник української мови Грінченка