головництво
ГОЛО́ВНИЦТВО, а, с., діал. Кримінальний злочин; кримінальщина.
Від тої годиноньки, як головництво сталося, вона без ума (Федьк., Буковина, 1950, 93);
— Люди, опам’ятайте мене, божевільну, бо ще головництво нароблю (Козл., Ю. Крук, 1957, 75).
Словник української мови (СУМ-11)