гурчання

гурча́ння

-я, с., розм.

Дія за знач. гурчати і звуки, утворювані цією дією.

Значення в інших словниках

1. гурчання — гурча́ння іменник середнього роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. гурчання — див. звучання  Словник синонімів Вусика
3. гурчання — ГУРЧА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. гурча́ти і звуки, утворювані цією дією. З пшениці, навіть проти вітру, чулося гурчання танкових моторів (Кучер, Чорноморці, 1956, 133); В кімнаті якийсь час панувала тиша, що її порушувало гурчання струмочка води десь за дверима (Досв., Вибр., 1959, 247).  Словник української мови в 11 томах
4. гурчання — Гурча́ння, -ня с. Гудѣніе, журчаніе.  Словник української мови Грінченка