гурчання
ГУРЧА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. гурча́ти і звуки, утворювані цією дією.
З пшениці, навіть проти вітру, чулося гурчання танкових моторів (Кучер, Чорноморці, 1956, 133);
В кімнаті якийсь час панувала тиша, що її порушувало гурчання струмочка води десь за дверима (Досв., Вибр., 1959, 247).
Словник української мови (СУМ-11)