Великий тлумачний словник сучасної української мови
Значення в інших словниках
марниця —
марни́ця іменник жіночого роду дрібниця, дурниця діал.
Орфографічний словник української мови
марниця —
Марни́ця. 1. Дріб’язок. Крілика купить собі й найбіднійший зарібник за 6-8 корон та примістить єго в якій-небудь видкій скрини в якімсь сухім закутку й погодує єго якою- небудь марницею (Товариш, 1908, 101). 2. перен.
Українська літературна мова на Буковині
марниця —
МАРНИ́ЦЯ, і, ж., діал. Дрібниця, дурниця (у 1 знач.). Нараз [Олекса] спитав: – Скажи мені, люба дівчино, чи ти будеш і в нас дома тратити стільки часу на марниці? (О. Кобилянська); – Пане суддя! Це, що я забив Свансона і його сина, – марниця.
Словник української мови у 20 томах
марниця —
ДРІБНИ́ЦЯ (щось незначне, не варте особливої уваги; те, що не має цінності для когось), ДРІ́Б'ЯЗОК, ДРІБНО́ТА розм., ПУСТЕ́ розм., ДЕ́ЩИЦЯ розм., АБИ́ЩИЦЯ розм., АБИ́ЩО розм., ДУРНИ́ЦЯ розм., ДУРНИ́ЧКА розм., НІКЧЕ́МНИЦЯ розм., ДУ́РОЩІ розм.
Словник синонімів української мови
марниця —
Марни́ця, -ці, -цею
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
марниця —
МАРНИ́ЦЯ, і, ж., діал. Дрібниця, дурниця (у 1 знач.). Нараз [Олекса] спитав: — Скажи мені, люба дівчино, чи ти будеш і в нас дома тратити стільки часу на марниці? (Коб., III, 1956, 346); — Пане суддя! Це, що я забив Свансона і його сина, — марниця.
Словник української мови в 11 томах
марниця —
Марни́ця, -ці ж. Пустякъ, ничтожная вещь. Желех.
Словник української мови Грінченка