марниця
МАРНИ́ЦЯ, і, ж., діал. Дрібниця, дурниця (у 1 знач.).
Нараз [Олекса] спитав: — Скажи мені, люба дівчино, чи ти будеш і в нас дома тратити стільки часу на марниці? (Коб., III, 1956, 346);
— Пане суддя! Це, що я забив Свансона і його сина, — марниця. Містер Свансон живими похоронив двісті п’ятдесят молодих ескімосів, і за це ніхто його не судив (Ірчан, II, 1958, 98).
Словник української мови (СУМ-11)