марний
МА́РНИЙ¹, а, е.
1. Який не приносить очікуваних наслідків, не досягає мети; даремний (у 1, 2 знач.).
Британка стужею уллє — Як личко в неї там не гарне; Уста мов кригою скує: Ну, залицяння, звісно, марне… (Граб., І, 1959, 233);
Брат більше не питав її, мовчки її цілував і ласкав, як пестять мале дитя. З її плачу він відчув, що всяка розрада тут марна (Л. Укр., III, 1952, 590);
— Добре ви все продумали, ..тільки нічого з цього не вийде, і марні ваші заходи: я не з лякливих (Тют., Вир, 1964, 153);
// Який не приносить користі.
Сей непотрібний продукт [земний віск] причинює [спричиняє] немало марної праці, бо треба ж вибирати його з ям і відкидати набік (Фр., VIII, 1952, 379);
Роки перебування в Новопетровську не були абсолютно марними. Шевченко створив багато цінних повістей, чимало картин і малюнків (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 419);
// Який не справджується.
Даремно шукаю в холодному творі Твій образ чудовий, ясніший од зорі, І бачу, що марні були всі заміри Те в міру вложити, що гарне без міри (Сам., І, 1958, 130);
Побоювання Турбая, що грек може не прийняти його запрошення, виявилися марними (Руд., Остання шабля, 1959, 68).
◊ Ма́рна річ (спра́ва), з інфін. — марно, даремно.
Коли він вирішив, то марна річ намагатися відвернути його від прийнятого рішення (Собко, Серце, 1952, 21);
Сахно хотіла була відіслати його [ро́бота] або розпитатися про господаря, але, згадавши, що балакати до нього — марна справа, поквапилася закінчити сніданок (Смолич, І, 1958, 85).
2. Який не має істотного значення; незначний, пустий.
Розгнівався мій миленький та за марне діло (Чуб., V, 1874, 189);
Що я? Черв’як, марная порошина. Життя моє — листок, що ріс і зв’яв (Фр., XIII, 1954, 325).
◊ Ма́рне сло́во; Ма́рні балачки́ (слова́) — пустослів’я.
Коли я називаю його своїм братом, то се не жарт і не марне слово (Л. Укр., V, 1956, 345);
Без марних слів і компліментів ніжних його [В. Маяковського] поети вчителем зовуть (Рильський, III, 1961, 63).
3. Який не має справжньої цінності; суєтний.
[Патрицій:] Брате мій, ти напути на нашу віру жінку, тоді вона вже плакати не буде по марних світових розкошах (Л. Укр., II, 1951, 227);
У повітрі тихне Марний колот дня; Шумну землю з неба Миром осіня (Граб., І, 1959, 196);
Не слави марної, не ситої користі Вони [М. Горький і М. Коцюбинський], страждаючи, шукали між людьми (Рильський, II, 1960, 116).
МА́РНИ́Й², ма́рна́, ма́рне́, розм. Худий, мізерний, блідий.
Коло них [дітей] лежала мама, марна, жовта, і бгала коліна під груди (Стеф., І, 1949, 140);
Марна Орина стала, чи подивиться на неї хто тепер? (Горд., Чужу ниву.., 1939, 137).
Словник української мови (СУМ-11)