марний
МА́РНИЙ, а, е.
1. Який не приносить очікуваних наслідків, не досягає мети; даремний (у 1 знач.).
Британка стужею уллє – Як личко в неї там не гарне; Уста мов кригою скує: Ну, залицяння, звісно, марне... (П. Грабовський);
Брат більше не питав її, мовчки її цілував і ласкав, як пестять мале дитя. З її плачу він відчув, що всяка розрада тут марна (Леся Українка);
– Добре ви все продумали, .. тільки нічого з цього не вийде, і марні ваші заходи: я не з лякливих (Григорій Тютюнник);
// Який не приносить користі.
Сей непотрібний продукт [земний віск] причинює [спричиняє] немало марної праці, бо треба ж вибирати його з ям і відкидати набік (І. Франко);
За час марних подорожей від готелю до контори Сергій устиг ознайомитися з містом (І. Білик);
І що вже жінка його не лаяла, що вже не кляла та не проклинала, аби він покинув те марне мисливство і взявся до якого путнього діла, а він і вухом не веде – зранку до вечора лісами блукає (Ю. Винничук);
// Який не справджується.
Даремно шукаю в холодному творі Твій образ чудовий, ясніший од зорі, І бачу, що марні були всі заміри Те в міру вложити, що гарне без міри (В. Самійленко);
Побоювання Турбая, що грек може не прийняти його запрошення, виявилися марними (М. Руденко).
2. Який не має істотного значення; незначний, пустий.
Розгнівався мій миленький та за марне діло (П. Чубинський);
Що я? Черв'як, марная порошина. Життя моє – листок, що ріс і зв'яв (І. Франко).
3. Який не має справжньої цінності; суєтний.
У повітрі тихне Марний колот дня; Шумну землю з неба Миром осіня (П. Грабовський);
[Патрицій:] Брате мій, ти напути на нашу віру жінку, тоді вона вже плакати не буде по марних світових розкошах (Леся Українка);
Не слави марної, не ситої користі Вони [М. Горький і М. Коцюбинський], страждаючи, шукали між людьми (М. Рильський);
Невже я справді марна й негодяща, щоб внесок мій придатися не міг? (М. Бажан).
МА́РНИ́Й, ма́рна́, ма́рне́, розм.
Худий, мізерний, блідий.
Коло них [дітей] лежала мама, марна, жовта, і бгала коліна під груди (В. Стефаник);
Марна Орина стала, чи подивиться на неї хто тепер? (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)