марниця
МАРНИ́ЦЯ, і, ж., діал.
Дрібниця, дурниця (у 1 знач.).
Нараз [Олекса] спитав: – Скажи мені, люба дівчино, чи ти будеш і в нас дома тратити стільки часу на марниці? (О. Кобилянська);
– Пане суддя! Це, що я забив Свансона і його сина, – марниця. Містер Свансон живими похоронив двісті п'ятдесят молодих ескімосів, і за це ніхто його не судив (Мирослав Ірчан);
І Богданові раптом здалися марницею всі його думки й подуми, всі пристрасті та злості (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)