напозичати

напозича́ти

-аю, -аєш, док., чого і без додатка.

1》 у кого. Набрати чого-небудь у борг, у позику; заборгуватися.

2》 кому. Дати багато чого-небудь у борг, у позику.

Значення в інших словниках

1. напозичати — напозича́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. напозичати — НАПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., чого і без прям. дод. 1. у кого. Набрати у борг, у позику багато чого-небудь; заборгуватися. Правити через суд довг із Семена – так мало ще напозичав, ще не час... (М. Коцюбинський). 2. кому.  Словник української мови у 20 томах
3. напозичати — НАПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., чого і без додатка. 1. у кого. Набрати чого-небудь у борг, у позику; заборгуватися. Правити через суд довг із Семена — так мало ще напозичав, ще не час… (Коцюб., І, 1955, 119). 2. кому.  Словник української мови в 11 томах