напозичати
НАПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., чого і без прям. дод.
1. у кого. Набрати у борг, у позику багато чого-небудь; заборгуватися.
Правити через суд довг із Семена – так мало ще напозичав, ще не час... (М. Коцюбинський).
2. кому. Дати багато чого-небудь у борг, у позику.
* Образно. Вернувши додому, почав [чоловік] нарікати на жінку: – Що ти говорила мені про свого бога! Чи бач, я кілько [скільки] свого добра напозичав йому, а він мені от що дав! (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)