напрокудити

напроку́дити

-джу, -диш, док., перех., розм.

Наробити, натворити чого-небудь поганого, неприємного, непорядного.

Значення в інших словниках

1. напрокудити — напроку́дити дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. напрокудити — НАПРОКУ́ДИТИ, джу, диш, док., що, розм. Наробити, накоїти чого-небудь поганого, неприємного, непорядного. – А правда була така, що хто б ти не був, що б ти не напрокудив, – сміло йди до князя (Г.  Словник української мови у 20 томах
3. напрокудити — НАКО́ЇТИ чого, у питальних зворотах — що (зробити, заподіяти що-небудь погане, варте осуду), СКО́ЇТИ, НАРОБИ́ТИ, УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ) що, УКО́ЇТИ (ВКО́ЇТИ) розм., НАТВОРИ́ТИ розм., НАБРО́ЇТИ розм., НАКОЛОБРО́ДИТИ чого і без додатка, розм.  Словник синонімів української мови
4. напрокудити — НАПРОКУ́ДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. Наробити, натворити чого-небудь поганого, неприємного, непорядного. — А правда була така, що хто б ти не був, що б ти не напрокудив, — сміло йди до князя (Хотк., І, 1966, 98).  Словник української мови в 11 томах
5. напрокудити — Напроку́дити, -джу, -диш гл. Напроказить. Мабуть добре напрокудив, що вже й очей не появе.  Словник української мови Грінченка