напрокудити
НАПРОКУ́ДИТИ, джу, диш, док., що, розм.
Наробити, накоїти чого-небудь поганого, неприємного, непорядного.
– А правда була така, що хто б ти не був, що б ти не напрокудив, – сміло йди до князя (Г. Хоткевич);
В того учителя був такий спосіб карати учнів: котрий школяр щось там напрокудить у класі, то вчитель каже йому взяти обома руками книжку, держати її над головою і так стояти.., поки вчитель не скаже “годі” (Олена Пчілка).
Словник української мови (СУМ-20)