незалежник

незале́жник

-а, ч., політ.

Член української дрібнобуржуазної партії, що діяла в 1918-1920 рр.

Значення в інших словниках

1. незалежник — незале́жник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. незалежник — НЕЗАЛЕ́ЖНИК, а, ч. Той, хто обстоює незалежність своєї країни. Парламент нового скликання одразу поділився на численних і вельми впливових “партократів” та нечисленних, але завзятих і задерикуватих “незалежників”.  Словник української мови у 20 томах
3. незалежник — НЕЗАЛЕ́ЖНИК, а, ч., політ. Член української дрібнобуржуазної партії, що діяла в 1918-1920 рр. Навесні 1919 р. дрібнобуржуазна націоналістична партія незалежників, партії українських есерів і меншовиків стали організаторами куркульського бандитизму (Наука.., 10, 1969, 3).  Словник української мови в 11 томах