подихнути —
ПОДИХНУ́ТИ, не́, док. Однокр. до подиха́ти¹ 1, 2. Подихнув холодний вітер (Л. Янов., І, 1959, 244); Студений вітер подихнув зненацька, і стало зимно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 81); Настала осінь. Подихнули морози (Коцюб., І, 1955, 66); // безос.
Словник української мови в 11 томах
подихнути —
Подиха́ти, -ха́ю, -єш сов. в. подихнути, -ну́, -не́ш, гл. Повѣвать, повѣять. Тільки одна труба, та й та димовая, а з тиєї труби димно подихає. Чуб. V. 342. Наш вік — мов вітерець, що стиха подихає. К. Псал. 319. --------------- Подихати, -хаю, -єш гл. Подышать.
Словник української мови Грінченка