поціляти

поціля́ти

-яю, -яєш, недок., поцілити, -лю, -лиш, док., перех. і неперех., розм.

1》 Кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; влучати.

|| Потрапляти в ціль (про кулю, бомбу і т. ін.).

|| Ударяти когось чим-небудь.

2》 тільки недок., неперех. Цілитись у кого-, що-небудь.

|| перен., розм. Натякати на кого-, що-небудь; мати на увазі когось, щось.

Значення в інших словниках

1. поціляти — поціля́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. поціляти — див. стріляти; цілитися  Словник синонімів Вусика
3. поціляти — ПОЦІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЦІ́ЛИТИ, лю, лиш, док., кого, що і без прям. дод., розм. 1. Кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; влучати. Постріл гримає гучно – в лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С.  Словник української мови у 20 томах
4. поціляти — ВЛУ́ЧИТИ (УЛУ́ЧИТИ) (про людину — кидаючи щось або стріляючи, потрапляти в ціль; про стрілу, кулю і т. ін. — досягати цілі), ВЦІ́ЛИТИ (УЦІ́ЛИТИ), ПОЦІ́ЛИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ЛУ́ЧИТИ розм., ВГАТИ́ТИ (УГАТИ́ТИ) розм.  Словник синонімів української мови
5. поціляти — ПОЦІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЦІ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех. і неперех., розм. 1. Кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; влучати. Постріл гримає гучно — в лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (Голов.  Словник української мови в 11 томах