приборкувач

прибо́ркувач

-а, ч.

Той, хто приборкує тварину, тварин (перев. диких).

|| перен. Той, хто приборкує, втихомирює, підкоряє кого-, що-небудь.

Значення в інших словниках

1. приборкувач — прибо́ркувач іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. приборкувач — (звірів) муштрувальник, дресирувальник.  Словник синонімів Караванського
3. приборкувач — див. сильний  Словник синонімів Вусика
4. приборкувач — [приеборкувач] -ча, ор. -чеим, м. (на) -чеив'і/-чу, мн. -ч'і, -ч'іў  Орфоепічний словник української мови
5. приборкувач — ПРИБО́РКУВАЧ, а, ч. Той, хто приборкує тварину, тварин (перев. диких). Звір не хоче йти на місце, гарчить і заміряється на німця лапою. Тоді приборкувач виймає з кобури зброю (Ю.  Словник української мови у 20 томах
6. приборкувач — ДРЕСИРУВА́ЛЬНИК, ПРИБО́РКУВАЧ. Я дивився на тих звірят, а сам думав: виросту, обов'язково дресирувальником буду (Ю. Збанацький); Леви перекидаються, гарчать, але слухняно роблять все, що від них вимагає німець-приборкувач (Ю. Яновський). — Пор. 1. дресирува́ти.  Словник синонімів української мови
7. приборкувач — ПРИБО́РКУВАЧ, а, ч. Той, хто приборкує тварину, тварин (перев. диких). Звір не хоче йти на місце, гарчить і заміряється на німця лапою. Тоді приборкувач виймає з кобури зброю (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах