приборкувач
ПРИБО́РКУВАЧ, а, ч. Той, хто приборкує тварину, тварин (перев. диких).
Звір не хоче йти на місце, гарчить і заміряється на німця лапою. Тоді приборкувач виймає з кобури зброю (Ю. Янов., II, 1958, 137);
Леду побачив я там, Тіндарея дружину, В неї від нього відважні сини народилися — Кастор, Коней приборкувач, та Полідевк (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 199);
Червоними осатанілими очима тупо дивився [бугай] на своїх приборкувачів і стояв непорушно, як статуя, навіть дозволяв наблизитися до себе (Тют., Вир, 1964, 114);
// перен. Той, хто приборкує, втихомирює, підкоряє кого-, що-небудь.
«От побуду трохи й побіжу туди», — вирішує Надя, ніби вона справді може чимось допомогти приборкувачам вогню (Цюпа, Краяни, 1971, 394);
Герцен лишився непохитним у своїх діях, скерованих на підтримку Польщі, завзято бичуючи «приборкувачів, катів, вішателів Олександра II» (Рильський, III, 1956, 55).
Словник української мови (СУМ-11)