Великий тлумачний словник сучасної мови

привид

при́вид

-у, ч.

1》 Дух померлого, який привиджується деяким людям.

|| фольк. Персонаж народних казок, легенд і т. ін., який уособлює дух померлого.

2》 Неясні, ледве окреслені контури чого-небудь.

3》 Що-небудь нереальне, часом оманливе.

|| чого, перев. у сполуч. зі сл. доля, щастя, надія, смерть і т. ін. Ілюзія, якою живе людина (живуть люди), або загроза чогось, яка переслідує її (їх).

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. привид — при́вид іменник чоловічого роду видіння  Орфографічний словник української мови
  2. привид — ПРИВИД – ПРИВІД Привид, -у. Видіння, що його малює уява; щось нереальне, оманливе. Часто, часто привид милий, ніби янгол білокрилий, В чарах ніченьки встає (Г.Чупринка). Привід1, -воду.  Літературне слововживання
  3. привид — ПРИМАРА, мара, мана, привиддя, потороча, кн. видиво, фантом, д. обмара.  Словник синонімів Караванського
  4. привид — I видиво, видіння, замра (привид мерця), кошмар, мана, манія, маняк, маняка, мара, марево, марисько, марище, марюка, миня, монстр, мра, незримко, потвора, потворина, почвара, поява, привиддя, пригуда, примара, проява II див. мрія; страшило  Словник синонімів Вусика
  5. привид — [привиед] -ду, м. (на) -д'і, мн. -дие, -д'іў (видіння)  Орфоепічний словник української мови
  6. привид — ПРИ́ВИД, у, ч. 1. Дух померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою. Він підносив голову й опирав її об стіну, але привид не щезав (Н. Кобринська); Ось уже два роки, як він невтомно ходить до церкви, стоїть навколюшках і молиться.  Словник української мови у 20 томах
  7. привид — ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯ рідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧА розм., ПРИЧУ́ДА розм., ФАНТО́М книжн., ВІ́ЗІЯ книжн., МРІ́Я заст., ОБМА́РА діал., МАНІЯ́ діал.  Словник синонімів української мови
  8. привид — При́вид, -ду; -види, -дів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. привид — ПРИ́ВИД, у, ч. 1. Дух померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою. Він підносив голову й опирав її об стіну, але привид не щезав (Кобр., Вибр.  Словник української мови в 11 томах