проговорювати

прогово́рювати

-юю, -юєш, недок., проговорити, -ворю, -вориш, док.

1》 перех. і без додатка. Те саме, що виголошувати 2).

|| Вимовляти, говорити певним чином.

|| перен., рідко. Бути, служити свідченням чого-небудь.

2》 тільки док., неперех. Говорити якийсь час.

3》 розм. Не помічати, пропускати що-небудь, захопившись розмовою.

Значення в інших словниках

1. проговорювати — прогово́рювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проговорювати — ПРОГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док. 1. що і без дод. Те саме, що виголо́шувати 2. Жебрак .. проговорює: “За ваше здоров'є [здоров'я] ..” (Г. Хоткевич); І брат з братом обнялися І проговорили Слово тихої любові Навіки і віки!...  Словник української мови у 20 томах
3. проговорювати — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
4. проговорювати — ПРОГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док. 1. перех. і без додатка. Те саме, що виголо́шувати 2. Жебрак.. проговорює: «За ваше здоров’є [здоров’я] ..» (Хотк.  Словник української мови в 11 томах
5. проговорювати — Прогово́рювати, -рюю, -єш сов. в. проговори́ти, -рю́, -риш, гл. Проговаривать, проговорить. Не проговориш до його ні словечка. Кв.  Словник української мови Грінченка