продзвонити

продзвони́ти

-дзвоню, -дзвониш, док., продзвонювати, -юю, -юєш, недок.

1》 неперех. Док. до дзвонити 1).

2》 перех. і неперех. Дзвоном позначити час або повідомити про що-небудь.

|| безос.

Продзвонити по душі церк. — забити у дзвони, оповіщаючи про чиюсь смерть.

3》 неперех. Дзвонити якийсь час.

4》 неперех., перен., розм. Розголосити, поширити (звістку, новину, чутку і т. ін.).

5》 спец., розм. Перевірити справність електричного ланцюга, його окремих частин шляхом їх замикання на контрольному приладі, що сигналізує про нормальне проходження струму звуковим сигналом.

Значення в інших словниках

1. продзвонити — продзвони́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. продзвонити — ПРОДЗВОНИ́ТИ див. продзво́нювати.  Словник української мови у 20 томах
3. продзвонити — продзвони́ти по душі́, церк. Оповістити про чиюсь смерть ударами у дзвони. Пособорували генеральшу в обідню годину, а на ранок і по душі продзвонили… (Панас Мирний).  Фразеологічний словник української мови
4. продзвонити — ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИ розм., БЕ́ВКАТИ розм., БЕ́МКАТИ розм., БА́МКАТИ розм., БО́МКАТИ розм. рідше, БАЛА́МКАТИ діал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. продзвонити — ПРОДЗВОНИ́ТИ, дзвоню́, дзво́ниш, док. 1. неперех. Док. до дзвони́ти 1. Продзвонили востаннє: поїзд рушив (Л. Янов., І, 1959, 382); Продзвонив дзвоник. Учні з галасом займають свої місця (Кол., Терен.., 1959, 22). 2. перех. і неперех.  Словник української мови в 11 томах
6. продзвонити — Продзвони́ти, -ню́, -ниш гл. Прозвонить. Гарбузом продзвонила, редькою прокадила, отут лежи, вражий сину, в ямі. Чуб. V. 797.  Словник української мови Грінченка