радісний

ра́дісний

-а, -е.

1》 Який відчуває радість із приводу чого-небудь.

|| Який виражає радість.

|| Який має веселу вдачу; життєрадісний.

2》 Сповнений радості, веселощів, приємностей і т. ін.

|| Який приносить, дає радість, втіху; відрадний.

|| Викликаний радістю.

|| у знач. ім. радісне, -ного, с. Те, що сповнене радості.

3》 кому, розм., рідко. Який викликає у кого-небудь радість, тішить (про особу, предмет, подію і т. ін.).

Значення в інших словниках

1. радісний — ра́дісний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. радісний — Веселий, життєрадісний, о. сонцелюбний, сонцеликий, просвітлий; пор. ВТІШНИЙ, ОСЯЙНИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. радісний — див. веселий  Словник синонімів Вусика
4. радісний — [рад'існией] м. (на) -еіному/-еі(‘)н'ім, мн. -еі(‘)н'і  Орфоепічний словник української мови
5. радісний — РА́ДІСНИЙ, а, е. 1. Який відчуває радість з приводу чого-небудь. Іван був радісний, веселий, дробцював [дрібцював] короткими ногами і все говорив та й говорив, мов горохом сипав (М.  Словник української мови у 20 томах
6. радісний — ВЕСЕ́ЛИЙ (сповнений веселощів, піднесеного настрою), ЖИТТЄРА́ДІСНИЙ, ПРЕВЕСЕ́ЛИЙ підсил. Це був веселий дужий парубок, який ніколи не занепадав духом (О. Довженко); Ольга бігала весела, життєрадісна (Я.  Словник синонімів української мови
7. радісний — Ра́дісний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. радісний — РА́ДІСНИЙ, а, е. 1. Який відчуває радість з приводу чого-небудь. Іван був радісний, веселий, дробцював [дрібцював] короткими ногами і все говорив та й говорив, мов горохом сипав (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
9. радісний — Радісний, -а, -е Радостный, веселый. Не радісною вісткою тебе стрічатиму. Стор. МПр. 56.  Словник української мови Грінченка