розумець

розуме́ць

-мця, ч.

Зменш.-пестл. до розум 1), 2).

|| ірон. Те саме, що розумаха.

Значення в інших словниках

1. розумець — розуме́ць 1 іменник чоловічого роду, істота розумник розуме́ць 2 іменник чоловічого роду розум  Орфографічний словник української мови
2. розумець — РОЗУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Зменш.-пестл. до ро́зум 1, 2. Невеликий розумець [у барана], – звичайно німина, – а все-таки такий, як Бог йому дав (І. Франко); А та вже перелякалася. Що й був розумець – вискочив (Г. Хоткевич); // ірон. Те саме, що розума́ка.  Словник української мови у 20 томах
3. розумець — РОЗУ́МНИЙ ім. (людина, що відзначається розумом, розсудливістю), РОЗУ́МНИК розм., РОЗУМА́КА (РОЗУМА́ХА) розм., ГОЛОВА́ розм., РОЗУ́МЕЦЬ розм., МИСЛИ́ВЕЦЬ розм. рідко.  Словник синонімів української мови
4. розумець — РОЗУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Зменш.-пестл. до ро́зум 1, 2. Невеликий розумець [у вівці], — звичайно німина,— а все-таки такий, як бог йому дав (Фр., IV, 1950, 25); А та вже перелякалася. Що й був розумець — вискочив (Хотк., І, 1966, 78); // ірон.  Словник української мови в 11 томах
5. розумець — I. Розумець, -мця м. Умникъ. Бач, який найшовся розумець. Черниг. --------------- II. Розуме́ць, -мцю м. ум. отъ розум.  Словник української мови Грінченка