розумець
РОЗУМЕ́ЦЬ, мця́, ч.
Зменш.-пестл. до ро́зум 1, 2.
Невеликий розумець [у барана], – звичайно німина, – а все-таки такий, як Бог йому дав (І. Франко);
А та вже перелякалася. Що й був розумець – вискочив (Г. Хоткевич);
// ірон. Те саме, що розума́ка.
Бач, який найшовся розумець (Сл. Б. Грінченка);
Старий знову чогось не помирився із сином .. А потім, дивись, і сусідам піде жалітися, що його сякий не такий розумець не має в голові олії (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)