спочивати

спочива́ти

-аю, -аєш, недок., спочити і рідко спочинути, -ину, -инеш, док.

1》 Те саме, що відпочивати 1). Спочивати душею.

2》 Те саме, що спати.

3》 перен., уроч. Бути мертвим, лежати в могилі.

Спочивати (спочити) в Бозі; Спочивати (спочити) вічним сном — бути похованим, лежати у могилі.

Спочити навіки — умерти; бути похованим.

Значення в інших словниках

1. спочивати — спочива́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. спочивати — Спочива́ти. 1. Перебувати. Жерело сеї хороби спочиває безперечно в сій історичними фактами справдженій природній захланности і аґресивности московского народу, що з цілою силою пре росийску державу до безнастанних нових заборів (Б., 1895, 31, 1).  Українська літературна мова на Буковині
3. спочивати — ВІДПОЧИВАТИ; (на ліжку) спати, (в землі) опочивати, покоїтися, спати вічним сном; док. СПОЧИТИ, (навіки) піти на вічний спочинок.  Словник синонімів Караванського
4. спочивати — [спочиеватие] -айу, -айеиш  Орфоепічний словник української мови
5. спочивати — СПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОЧИ́ТИ і рідко СПОЧИ́НУТИ, и́ну, и́неш, док. 1. Те саме, що відпочива́ти 1. Ішов Кобзар до Києва Та сів спочивати (Т.  Словник української мови у 20 томах
6. спочивати — Пішов на вічний спочинок. Умер. По смерті будемо усі спочивати. Умерлі лежать безчинно.  Приповідки або українсько-народня філософія
7. спочивати — спочива́ти (спа́ти) / спочи́ти (засну́ти) наві́ки (ві́чним сном). 1. Бути похованим, лежати у могилі. Вічним сном спочивають там (на кладовищі) герої-гвардійці… (Остап Вишня); Він так мало просить.  Фразеологічний словник української мови
8. спочивати — ВІДПОЧИВА́ТИ (відновлювати сили після втоми, припиняючи дію, рух і т. ін.), СПОЧИВА́ТИ, ВІДПОЧИВА́ТИСЯ безос., ВІДДИХА́ТИ розм., ВІДДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ОПОЧИВА́ТИ заст.; ПЕРЕПОЧИВА́ТИ, ПЕРЕДИХА́ТИ розм., ПЕРЕДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ПРИПОЧИВА́ТИ діал.  Словник синонімів української мови
9. спочивати — СПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОЧИ́ТИ і рідко СПОЧИ́НУТИ, и́ну, и́неш, док. 1. Те саме, що відпочива́ти 1. Ішов Кобзар до Києва Та сів спочивати (Шевч.  Словник української мови в 11 томах
10. спочивати — Спочива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. спочити, -чину, -неш, гл. 1) Спать, почивать, выспаться. Хто по повні випиває, той під тином спочиває. Ном. № 11448. 2) Отдыхать, отдохнуть. Ішов кобзарь до Київа та її сів спочивати. Шевч. Да де я буваю, да де я літаю, — на калині спочиваю. Мет. 153.  Словник української мови Грінченка