Великий тлумачний словник сучасної мови

тямучий

тяму́чий

-а, -е.

Те саме, що тямущий.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. тямучий — тяму́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
  2. тямучий — див. розумний  Словник синонімів Вусика
  3. тямучий — ТЯМУ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що тяму́щий. Треба вже тямучого чоловіка і уважного оглядача, щоб звернув увагу на розклад будинку, на весь його план (І. Франко); Горпина була тямуча (З. Тулуб).  Словник української мови у 20 томах
  4. тямучий — КМІТЛИ́ВИЙ (здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти щось), ТЯМУ́ЩИЙ (ТЯМУ́ЧИЙ), ТЯМКИ́Й, ТЯМОВИ́ТИЙ, ТЯМКОВИ́ТИЙ розм., ХИ́ТРИЙ, МЕТИКО́ВАНИЙ розм., МЕТИКУВА́ТИЙ розм., ПОКМІ́ТЛИВИЙ діал.; ШТУДЕ́РНИЙ діал.; МЕТКИ́Й, ПРОМІТНИ́Й розм.  Словник синонімів української мови
  5. тямучий — Тяму́щий і тяму́чий, -ча, -че  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. тямучий — ТЯМУ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що тяму́щий. Треба вже тямучого чоловіка і уважного оглядача, щоб звернув увагу на розклад будинку, на весь його план (Фр., III, 1950, 35); Горпина була тямуча (Тулуб, Людолови, І, 1957, 289).  Словник української мови в 11 томах
  7. тямучий — Тямучий, тямущий, -а, -е Понимающій, смыслящій, толковый, умный. Він чоловік тямучий, не зопсує діла. Полт. г. Тямуще й нетямуще пішло. Черк. у. Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає. К. ДС. 31.  Словник української мови Грінченка